Смерть Духа Анкоріджа
Над Анкориджем витав Дух. Навколо, скільки сягало його прозоре око, біліли верхівки засніжених гір Аляски, затягнуті сивою морозною димкою. Тут, на краю світу, панував спокій, аж поки над військовою базою не повіяв чужий, тривожний вітер зі сходу. На плацу раптом почалася суєта. Військові метушилися, і Дух із подивом спостерігав, як замерзлі солдати розстеляють яскраво-червону доріжку прямо до порожньої, припорошеної інеєм злітної смуги. Навіть для загартованих армійців Аляски це було непросте завдання — вітер рвав сукно з рук, пальці клякли на морозі, і ніхто з них до кінця не розумів, що взагалі відбувається і до чого тут ця недоречна розкіш посеред крижаної пустелі. Трампець прибув на базу вже давно. Він сидів у теплих, розкішних апартаментах разом із помічниками та про щось жваво балакав, активно жестикуючи. Через товсте вікно Духу не було чути жодного слова — скло з метою безпеки встановили надто міцне й багатошарове, щоб крізь нього міг пробитися хоч якийсь звук. Безпека американ...