Смерть Духа Анкоріджа



Над Анкориджем витав Дух. Навколо, скільки сягало його прозоре око, біліли верхівки засніжених гір Аляски, затягнуті сивою морозною димкою. Тут, на краю світу, панував спокій, аж поки над військовою базою не повіяв чужий, тривожний вітер зі сходу.
На плацу раптом почалася суєта. Військові метушилися, і Дух із подивом спостерігав, як замерзлі солдати розстеляють яскраво-червону доріжку прямо до порожньої, припорошеної інеєм злітної смуги. Навіть для загартованих армійців Аляски це було непросте завдання — вітер рвав сукно з рук, пальці клякли на морозі, і ніхто з них до кінця не розумів, що взагалі відбувається і до чого тут ця недоречна розкіш посеред крижаної пустелі.
Трампець прибув на базу вже давно. Він сидів у теплих, розкішних апартаментах разом із помічниками та про щось жваво балакав, активно жестикуючи. Через товсте вікно Духу не було чути жодного слова — скло з метою безпеки встановили надто міцне й багатошарове, щоб крізь нього міг пробитися хоч якийсь звук. Безпека американського президента, як завжди, була на недосяжній висоті.
Почесна варта нарешті вишикувалася під лапатим снігом. Солдати стояли мовчки, нерухомо, немов крижані статуї, чекаючи на загадкового гостя.
І ось у сірому небі з'явився літак. Не сказати, що новий — такий, що вже явно відслужив свої найкращі роки. З погляду вічного Духа цей залізний птах здавався малюком, але для авіації це був справжній заїжджений дід, який на глибокій пенсії підробляє нічним ізвозом. Літак важко приземлився, підкотився до смуги, і до його дверей підтягнули трап, що став акурат біля краю червоного сукна.
З люка виповзло якесь мале створіння на високих підборах-ковзанах і, кутаючись від північного вітру, дріботячи пішло до червоної доріжки.
Дух задоволено потер прозорі руки. З усіх цих пишних міждержавних зустрічей в Анкориджі він завжди мав свій власний, особливий інтерес. Головною насолодою для нього було просочитися крізь стіни до великої трапезної зали та смакувати густі, духмяні випари від гарячої елітної їжі. Цей невидимий бенкет продовжував йому життя на цілі століття.
Перше, що зробили ці двоє після короткого вітання — а Трампець уже впевнено вів гостя на ковзанах за руку під розкішними склепіннями бази — попрямували в бік залів відпочинку. Дух затамував подих, очікуючи, що вони попрямують одразу до бенкетних столів і там залишаться. Так ні! Трампець затягнув малого до глухого, закритого кабінету. Там, за зачиненими дверима, вони таємно радилися цілу годину, поки Дух нудився в коридорі, передчуваючи велику вечерю.
Нарешті масивні двері розчинилися. Посадовці вийшли з кабінету й попрямували повз велику їдальню. Дух кинувся туди першим і завмер від шоку.
Величезний стіл стояв абсолютно порожнім і навіть не був повністю накритий. На ньому не було ні запеченого м'яса, ні гарячих соусів, ні запашного хліба — лише холодно блищали металеві прибори та стояли декоративні, неїстівні квіти в глиняних горшечках.
Побачивши цей спартанський натюрморт, Пуйло розчаровано почавкав губами, розвернувся на своїх ковзанах і пішов геть до літака. Навіть не скуштувавши вечері, якої просто не існувало, російська делегація розчинилася в нічному небі Аляски.
Дух Анкориджа, блідий і знесилений, безпорадно опустився на холодну підлогу порожньої трапезної. Він так і не дочекався тих розкішних страв, на які розраховував, і під тихий свист східного вітру його міфічне життя остаточно згасло.

Коментарі

Архів

Показати більше

Популярні дописи з цього блогу

Гранітний замок Дніпра: Де Екскалібур чекає на козаків

Безсмертні куратори: Технологічна таємниця перших царів Шумеру та Єгипту на сторожі України

КОЛХОЗНИК КУБАНІ Олександр ІІ (або як кубанські козаки відзначали своїх в свято Покрови Пресвятої Богородиці)

ДОРОГА НА СІЧ

Гартовані в Січеславі.

Країни немає

Залізний автограф війни: Від пристрілки Гетценауера до полігонів Січеслава

Біль та дійсність на полотні

РОДОВИЙ КОД ВОРОНА: ТРИСТА РОКІВ СУПРОТИВУ

Довге життя в короткій розмові: Доля кірасіра Петра Логвиненка