Пил під стріхою та португальський бріз: Одіссея чорного стяга

 

Нікопольське надвечір’я дихало важким, сухим степовим повітрям. Стара хата, яка пережила три голодомори, дві світові війни та десятиліття радянського мовчання, а сьогодні доносився запах згарищ з протилежного берегу Дніпра, ця хата доживала свого віку. Коли новий господар заліз на горище, щоб розібрати завали трухлявого дерева, під самою стріхою його пальці наштовхнулися на згорток. Густий, майже столітній пил злетів у повітря, змусивши чоловіка закашлятися.

Всередині старої мішковини лежало щось чорне. Коли тканину розгорнули, з темряви минулого випірнув він — білий тризуб, увінчаний козацьким хрестом, а навколо нього три горді літери: У. Н. Р.

Господар не був істориком. Для нього це була просто «прапор з літерами та тризубом» 

-‐Може реконструктори зробили, чи тут кіно знімали та забули?

І от зараз артефакт, за зберігання якого за союзу давали беззастережний розстріл, через невизначений термін зберігання в клкнку, опинився на інтернет-аукціоні Violity. Опис був скупим, ціна високою достатньо — смішною, з подальшого відкриття.. Справжній шедевр вексилології, офіцерське сукно найвищої дореволюційної якості, пішов з молотка за якісь безцінні п'ять тисяч гривень. Зв'язок обірвався. Слід прапора розтанув у цифровому просторі.

Щоб збагнути, який саме шедевр лежав у нікопольському пилу, потрібно повернутися на століття назад. У засніжений, тривожний і величний Київ кінця 1917 — початку 1918 року.

Тоді в приміщенні новоствореної Української академії мистецтв вирувала титанічна праця. У ролі головного творця українського державного стилю виступав великий Георгій Нарбут. Саме в його київській майстерні, серед ескізів перших гривень та поштових марок, працював його найталановитіший учень — молодий Роберт Лісовський.

Обставини були запеклими: більшовицькі війська Муравйова вже підступали до столиці, у повітрі пахло порохом, а Центральна Рада гарячково готувала проголошення незалежності та створювала власні збройні сили. Кораблі Чорноморського флоту в Севастополі та Одесі один за одним піднімали українські стяги, але морякам бракувало затверджених символів. Потрібен був прапор, який об'єднав би козацький дух і флотську ідентичність.

Минуло століття. Світ змінився до невпізнаваності. На землі України вже палахкотіла повномасштабна війна. Тепер кожен сантиметр синьо-жовтого нейлону чи чорного шеврона набув сакрального змісту. Інтерес до української мілітарної символіки злетів до небес. Знайти щось справжнє з доби УНР у цей час здавалося майже неможливим — ринок вигребли дочиста.

Інша частина планети, узбережжя Атлантичного океану, Португалія.

Екран монітора в темній кімнаті дніпровської квартири освітлював обличчя українського колекціонера. Він шукав реліквії на eBay, просіюючи тисячі лотів. Раптом погляд зачепився за знайомі контури. На екрані висіло оголошення від продавця з Португалії. Фотографія була цікавою тому око знавця впилося в монітор, де білів тризуб з нарбутівськими літерами. Їх не9впізнати не було неможливо..

Справжнє прозріння прийшло навіть не через тканину. Колекціонер буквально вирахував автентичність за цифровим зображенням — по унікальних мазках фарби та автентичному кольору. Якби не роки роботи реставратором, можливо такого б і не стало. Характерне нанесення, специфічна текстура барвника початку ХХ століття та впевнена рука тогочасного майстра — це були речі, які неможливо зімітувати. Радянська фарба чи сучасний новороб так не лягали. Це був стовідсотковий оригінал.

Західний ринок вирував, тож діяти треба було негайно. Продавець-португалець, який перекупив прапор ще до великої війни, в описі лота окремо згадав запеклу, майже міфічну для нього боротьбу за те, як саме мав виглядати цей тризуб. Чужоземець дивувався флотській упертості, цитуючи знамените: «Без хреста козаки в море не вийдуть!». Він розумів цінність речі, тому й виставив ціну — 1500 доларів.

Для українського колекціонера та на додачу волонтера, що копійку до копійки складав на допомогу армії, це був удар під дих. В умовах великої війни викласти таку суму здавалося немислимим. Де взагалі взяти такі гроші, коли все йде на фронт? Але й дозволити реліквії зникнути в іноземній приватній колекції саме зараз, коли Україна стікає кров'ю за ці самі символи, було не можна.

Рішення прийшло миттєво — через власну творчість. Колекціонер сам узяв до рук маркер8. Як художник художника через століття, він відчув цей зв'язок і намалював два потужні сучасні прапори — во славу наших героїв-захисників "Азовсталі" та ДАП. Ці полотна розлетілися миттєво до музеїв США. Грошей від їхнього продажу вистачило на викуп реліквії.

Тонкі перемовини, аргументи в приватних повідомленнях, виснажливе очікування — і фінальна ставка в 1000 доларів прийнята. Португалець здався.

Через кілька тижнів пакунок із португальськими марками пробився крізь логістичні лабіринти воєнного часу і прибув до України.

Найбільше потрясіння чекало попереду, коли колекціонер обережно розрізав упакування та вперше розгорнув сукно. З його глибоких складок на стіл раптом посипалися дрібні, сухі й ламкі залишки від стебла соломи. Це були залишки тієї самої нікопольської стріхи. Вони пролежали всередині прапора майже століття, перетнули кордони, пережили авіаперельоти й повернулися разом із ним, як фізичний доказ його столітнього сховку.

А коли пальці торкнулися самого полотна, всі сумніви зникли остаточно. Важке, шляхетне офіцерське сукно вражало своєю бездоганною дореволюційною вичинкою. Розраховане за точними пропорціями контрадміральського гюйса, воно дихало морем і силою. Радянська промисловість з її дефіцитом і близько не була здатна створити матеріал такої фантастичної якості. Цю щільність і фактуру просто неможливо було не оцінити.

Наявність нарбутівського стилю літер з елементами імітуючими переплетені канати, що стильно лягали на морську тематику прапора, вказувало на цю школу.Та головне відкриття чекало під збільшувальним склом. Розклавши стяг на столі полотно, колекціонер почав сантиметр за сантиметром вивчати поверхню. Це було неймовірно складно, але око експерта зачепилося за ледь помітний слід у кутку над літерою "Р". Там, заледве проступаючи крізь століття, виднівся напівстертий автограф. Зроблений колись найтоншим, майже невагомим пензлем художника, він ледве тримався на тканині. Дві літери, які знімали будь-які запитання та остаточно затверджували історичний статус речі: Р. Л. — Роберт Лісовський. Він був одним з найвидатніших учнів школи Георгія Нарбута.

Лісовський підійшов до завдання не просто як графік, а як військовий вексилолог. За основу він узяв не випадковий шматок матерії, а чіткий морський стандарт — розмір контрадміральського гюйса. Це від самого початку визначало артефакт як суто морський, флотський варіант. На щільному чорному офіцерському сукні, у наелектризованій атмосфері нарбутівської майстерні, Лісовський вивів бездоганні лінії тризуба. Над середнім зубом він упевнено додав хрест. Адже саме тоді в кулуарах уряду лунали слова: «Без хреста козаки в море не вийдуть».

Художники-графіки рівня Роберта Лісовського ніколи не підписували прапори, які йшли на масове фабричне виробництво для всього флоту — там авторство залишалося в ескізах. Якщо підпис стоїть безпосередньо на тканині, зроблений найтоншим пензлем автора, це автоматично означає, що перед нами ексклюзивний, еталонний екземпляр. Це саме той зразок, який Лісовський створив власноруч у майстерні Нарбута для демонстрації військовому керівництву та комісії Михайла Грушевського, щоб затвердити цей стандарт. Колекціонер був у захваті від такого відкриття.

У скептиків та кабінетних істориків могла б закрастися спокуса: мовляв, Лісовський міг намалювати цей прапор значно пізніше, вже перебуваючи у тривалій європейській еміграції. Проте задокументований факт першого продажу на Violity — безпосередньо з горища старої хати на Нікопольщині — розбив ці сумніви вщент. Цей скромний первинний продаж став залізобетонним підтвердженням довгої, трагічної й водночас величної історії боротьби за існування українських клейнодів Чорноморського флоту. Ця річ не народилася в тихих закордонних майстернях — вона жила, дихала і ховалася в самому серці України.

Пошуки доказів автентичності прапора перетворилися на справжнє детективне розслідування. Після того як первинний продаж артефакту на Violity з горища на Нікопольщині підтвердив його українське походження, перед дослідниками постало завдання знайти музейний аналог.

Дٰослідники не одну ніч перелопачували гігабайти оцифрованих каталогів та архівних книг, поки слід не привів до Чернівецького краєзнавчого музею. Там, під записом «невизначений прапор УНР», зберігався вдвічі більший екземпляр, обшитий срібним галуном, але виконаний у тій самій графіці Роберта Лісовського.

Це знахідка довела, що в 1918 році існувало серійне виробництво військово-морських прапорів за єдиним державним стандартом, і зараз саме цей прототип, що подавався до комісії Грушевського, цей чорний стяг знову опинився вдома. Коло замкнулося. Прапор повернувся в саме серце Січеславщини — туди, звідки колись і почалася його вимушена подорож за кордон. Малюнки і написи маркером на сучасних полотнах во славу ЗСУ повернули на рідну землю історичні мазки столітньої давнини, обігріті та збережені від знищення нікопольською соломою та скріплені геніальним підписом майстра. Він зайняв своє законне місце під склом рами Музею боротьби за Україну — як символ безперервності нашої боротьби.