Далекий шлях фігурок Догу

  

Відтворено пейзаж де на незаселених ще пагорбах Києва стоять фігурка догу та глечик з однаковими малюнками спіралей на них.

На далеких-далеких островах, де океан першим зустрічає світанок, жили люди. Суворі зими загартували їх, навчивши шити теплий одяг зі шкіри та хутра,, щоб захиститись в зимове полювання на диких звірів, а влітку вони виходили на полювання й риболовлю в більш простішому вбранні, але завжди прикрашеному однаковими орнаментами з загадкових спіралей. Це було головним їхнім скарбом таке рідкісне, майже магічне мистецтво плести з  чудернацьких малюнків орнаменти не лише на одязі, а і в, не меншому величному мистецтві перетворення глини в глечики, миски та магічні фігурки Богині-Матері.
З-під їхніх рук виходили витончені посудини та загадкові жіночі фігурки в зимових окулярах, вкриті нескінченними символами вічного руху життя та захисту від злих духів.
Щоранку люди островів бачили, як сонце підіймається просто з-за обрію океану. Між ними та світилом не було нікого. Але щовечора вогняне коло котилося на захід, ховаючись за безкраїм суходолом.
Одного дня молодий син вождя, сповнений жаги до відкриттів, зібрав найсміливішу молодь племені. 
«Ми знаємо, де народжується день — сказав він — але ми маємо дізнатися, де сонце лягає спочивати».
 Взявши із собою лише найнеобхідніше, фарби для глини та священні спіральні малюнки обереги та фігурки богині-матері, вони вирушили на захід.
Подорож була довгою, виміряною сотнями нових світанків і заходів. Вони долали густі ліси, переходили безкраї степи й високі хребти, але сонце щоразу тікало ще далі за горизонт. Та одного дня мандрівники вийшли на високі, вкриті зеленню пагорби, біля підніжжя яких несла свої могутні води велика ріка.
 З цих круч відкривалася неймовірна далечінь — на весь той неосяжний шлях, який вони здолали.
Земля тут виявилася щедрою і привітною: у лісах водилося безліч звіра, у річці кишіла риба, а під ногами лежала м'яка, податлива глина. Мандрівники зрозуміли, що їхні пошуки завершено — вони знайшли свій новий дім.
Тут вони зустріли місцевих жителів — мирних людей, які знали таємниці землі, але ще не вміли творити дива з глини. 
Дві культури не стали ворогувати, а потоваришували, об'єднавши свої знання. Прибульці з далеких островів навчили нових друзів ліпити й випалювати тонкостінні горщики, миски та тарелі, розмальовуючи їх своїми прадавніми священними спіралями, а також передали їм віру в Богиню-Матір, яка дарує життя всьому сущому. Натомість місцеві мешканці відкрили гостям мистецтво землеробства — навчили сіяти й вирощувати золоте зерно.
У союзі далеких мандрівників і господарів щедрої землі народилася нова, велична цивілізація. Так, на пагорбах над великою рікою, з'явилася Трипільська культура.
Різкий дзвінок будильника розірвав тишу. Андрій розплющив очі й підвів голову від робочого столу. За вікном над дніпровськими кручами сходило сонце, на полиці стояла глиняна трипільська миска зі спіральним розписом, а на екрані ноутбука все ще світилася пауза документального відео про загадкові японські фігурки догу.
Учений усміхнувся. Він зрозумів, що вся ця неймовірна подорож за сонцем була всього лише сном українського науковця, який напередодні ввечері задивився на таємниці стародавнього світу.

Коментарі

Архів

Показати більше

Популярні дописи з цього блогу

Гранітний замок Дніпра: Де Екскалібур чекає на козаків

Безсмертні куратори: Технологічна таємниця перших царів Шумеру та Єгипту на сторожі України

КОЛХОЗНИК КУБАНІ Олександр ІІ (або як кубанські козаки відзначали своїх в свято Покрови Пресвятої Богородиці)

ДОРОГА НА СІЧ

Гартовані в Січеславі.

Країни немає

Залізний автограф війни: Від пристрілки Гетценауера до полігонів Січеслава

Біль та дійсність на полотні

РОДОВИЙ КОД ВОРОНА: ТРИСТА РОКІВ СУПРОТИВУ

Довге життя в короткій розмові: Доля кірасіра Петра Логвиненка