Перехрестя Аратти

 

Війна принесла в кожну мить стільки тривоги та важких думок, що повітря навколо, здавалося, стало густим і нестерпним. Стрічки новин, постійна напруга та нескінченні внутрішні запитання без відповідей випалювали зсередини, не залишаючи місця для передиху. Зрозумівши, що більше не в змозі залишатися сам на сам із цим тиском, я вирішив вийти на вулицю. Мені вкрай необхідно було бодай на годину відволіктися, перемкнути свідомість і розвіяти той морок, що скупчився в голові через щоденні випробування сьогодення.

Гуляючи так містом на узбережжі, я побачив заїжджий цирк. Поряд, між двох арок, мою увагу привернула будка з чаклуном. Як виявилося, то була просто антикварна лавка. Але згадка про чаклуна потягла мене до скляної кулі. Взявши її в руки, я зненацька моргнув — і світ небаченого розкрився переді мною.

Реальність старої лавки миттєво випарувалася, і я опинився посеред колосального вселенського перехрестя, де час зупинився, а кордони між епохами зникли назавжди. Це був сакральний простір прадавньої України — колиски, яка тисячоліттями пов’язувала глобальні цивілізаційні шляхи.

У самому серці цього виміру пульсувала духовна вісь нашої землі — золоті куполи величної Софії. На їхньому тлі, схрестивши ноги, сидів козак Мамай — центральна фігура цього всесвіту, вічний кобзар і носій незнищенного національного коду. Дивовижно, але прямо навпроти нього, у тотожній медитативній позі, на священному лотосі застиг Будда. Хто з них виник раніше — не суть важливо. Обидва несли своє унікальне сприйняття світу, і тому в цьому вимірі ні один, ні другий не здавалися застиглими — вони випромінювали живу мудрість свого народу. Один із них вів свій етнос до побудови держави України, а інший — до побудови світогляду про переродження та зведення величного Тадж-Махалу.

Інші світи, де в різні епохи опинялися українці, мали свої особливі красоти. Чи були наші предки там у давні часи? У цьому видінні я отримав чітку відповідь, дивлячись на дивні артефакти минулого. Мій погляд ковзнув на захід, де серед єгипетських пірамід проступала прадавня сорочка з вишивкою та металеві фігурки чоловічків у таких самих вишиванках. А на іншому кінці світу, де здіймається Велика Китайська стіна, відкривалися таємниці поховання білої принцеси та бойниць фортеці, повернутих у бік самого Китаю, свідчачи про давні кордони наших предків.

Поруч височіли кам'яні баби — скіфські постаменти на могилах, що незмінно зображали суворих воїнів. Нащадки цих воїнів, козаки, завжди приходили на кургани та з повагою казали: «Це могили наших предків». Скіфи, розселені колись від квітучих степів України до далекого Китаю, залишили своїм дітям спадщину, яку неможливо стерти чи відібрати. Цей народ, що є прямим продовженням великого кочового Воїнства, споконвічно має незламний, лютий войовничий дух — ту саму генетичну силу, яку так фатально й нерозважливо не врахував ворог.

І тут мій погляд піднявся у зеніт, де над усім цим прадавнім всесвітом розправив крила велетенський синій трикутник з чотирипелюстковим трипільським коловратом у серці. Геометрія цих крил вразила мене до глибини душі. Це була вражаюча реакція на наше сьогодення: інтуїтивна форма випередила час і пророче втілилася в обриси надсучасного літака-невидимки «Стелс». Цей технологічний Спаситель застиг у самому епіцентрі шторму, під спалахами вогняних блискавок та ракетних пусків, як містичний оборонний щит, покликаний закрити небо над Україною прямо зараз, у вирії нашої сучасної визвольної боротьби.

І тут я стрепенувся та марення відступило. Навколо була все та ж антикварна лавка, а в руках спочивала скляна куля. Але я вже знав: наше минуле і майбутнє злилися в один потужний, незнищенний щит захисту, перед яким ворожа навала приречена на крах.