Пірат, що захопив Очаків

  


Степовий туман над Дніпровським лиманом пахнув порохом, солоним мулом і прихованою тривогою. Того літа 1788 року під Очаковом вирішувалася доля Чорного моря. І хоча та фортеця не була така вже неприступна, та й розвідка казала, що для охорони паша допомогу ще не прислав, тож штурмувати саме час.

   Проте для чорноморських козаків, які ще пам'ятали гіркий попіл зруйнованої Запорозької Січі, головна несподіванка прийшла не від турецького паші, а з боку петербурзької цариці. Катерина ІІ прислала керувати вітрильним флотом якогось чудного іноземця.

   На козацькому колі поповзли похмурі шепотки:
— Хто він такий? — здивовано подивився на нього сивовусий козак, крутячи довгі вуса однією рукою, наче заплітаючи їх. 
— Чужоземець, без мови, без віри, присланий з-за океану... Що цей «сухопутний німець» знає про наші підступні лимани та мілини? Його великі кораблі тут стануть безпорадною мішенню, як качки на ставку!
   Запорожці, які звикли довіряти лише тим, із ким ділили шматок хліба й ходили на турка, зустріли заморського гостя насторожено. 
   Коли Джон Пол Джонс уперше пройшов повз курені, на нього дивилися спідлоба всі, міцно стискаючи руків'я шабель.
   Проте перша ж військова рада в курені, де узгоджували плани майбутньої битви, розвіяла кригу. 
   Коли цей невисокий, сухорлявий чоловік у строгій синій формі розгорнув на бочці принесені мапи, козацькі старшини притихли. Джонс говорив через перекладача, але мовою, яку розуміє кожен справжній воїн — мовою точного розрахунку та артилерійської науки.
— Нам не потрібна лобова атака з берега — рішуче постукав пальцем по карті Джонс, дивлячись прямо в очі кошовому Сидору Білому. 
— Я знаю, як брати неприступні фортеці. В Карибському морі ми палили іспанські фрегати прямо в їхніх гаванях, під носом у берегових гармат. Турецьке загородження можна пробити, якщо вдарити в одну точку. Бортовим залпом. Одночасно.
   Старшина Головатий поважно кивнув, затягнувшись люлькою, й обвів поглядом козацьке коло:
— А що, козаки, американець діло каже. Око в нього гостре, як у нашого пластуна, і порох він, видно, нюхав не з паркету. План приймаємо. Пробивай нам шлях!
   Кошовий Сидір Білий підвівся, важко спершись руками на стіл і хитро посміхнувся, дивлячись на адмірала:
— Твій замисел добрий, Павле. Але штурмувати будемо вночі. Нам так звичніше. Козак — птиця нічна, у темряві ми ворога бачимо краще, ніж він нас, а наша «чайка» пройде поверх ланцюгів, що стоять проти таких, як твій човен та галер, та і підкрадається, мов лисиця в очеретах. Твої гармати прорубають нам хвіртку, а ми в ту хвіртку увійдемо без зайвого галасу.
   Джонс здивовано підняв брови, але, як справжній тактик, одразу оцінив перевагу нічного удару й рішуче кивнув:
— Згода. Ударимо в темряві...
   Справжній іспит на вірність і майстерність відбувся під покровом глибокої, чорної південної ночі. Турецькі берегові батареї тримали під прицілом кожен метр води, а прохід закривало кам'яне загородження, яке лише ядрами і можна пробити. Козацькі «чайки» йшли тихо, мов тіні, веслували, бо поклали щогли щоб злитись з хвилями, щоб жоден відблиск чи масивний контур вітрила на тлі неба не видали десант. Навколо панувала німа, напружена тиша.
   І тут у справу вступив флагман Джонса. Керуючи кораблем у повній темряві, майже на дотик, він здійснив неймовірний, філігранний маневр, повернувся одним бортом і вдарив почерговим залпом з усіх гармат. Розрахувавши все до секунди, адмірал не підходив впритул до турецьких позицій, а одразу різко розвернув свій човен другим бортом.
— Наводити по вогню першої батареї! Плі! — скомандував Джонс.
Лиман здригнувся від засліплюючого спалаху.                Гармати Джонса заговорили в один грізний голос, б'ючи зблизька в одну й ту саму точку з хірургічною точністю. Сталевий шквал чавунних ядер розніс ворожі загородження на тріски, прорубавши криваве вікно у лінії оборони.
— На бастіони! Живо, братики,  наша ніч! — гукнув Сидір Білий, оголюючи шаблю.
   Козакам на «чайках», які вже висаджувалися на берег, залишилося лише пройти крізь цей пролом і довершити справу в рукопашному бою. До ранку Очаківська лінія ворога була знищена.
   Коли гуркіт гармат вщух і над водою піднялося гаряче сонце, вони зустрілися знову — вже біля козацьких казанів, де варився святковий куліш. Святкування перемоги було бурхливим. Хоч і була здобута перемога, горілки та келихів на столах не було. Пияцтво залишалось під забороною, що дуже здивувало Джонса. Якщо у них на флоті в королеви був закон — ром кожного дня, звісно так вони рятувались від цинги. Козакам це не було потрібно бо в них своє лікування — цибуля та сало.
  Віддаючи повагу адміралу, що фактично став їм братом по борні, козаки здійснили свій найвищий ритуал: Антон Головатий виніс і одягнув Джонса в розкішний козацький жупан, пов'язавши кушак, натягнув широкі шовкові турецькі трофейні  червоні шаровари, що в турків означали вище начальство,  та почепив на знак участі в бою з козаками на ліве вухо золотий кульчик.
— Ти тепер наш брат, Павло Джонс, — з посмішкою сказав Головатий, простягаючи йому криву козацьку шаблю. 
— Ця сережка у вусі — знак нашого воїнського шляхетства. А шабля — твого геройства. Якщо загинеш у бою далеко від дому, кожен, хто знайде твоє тіло, поховає тебе за гідним обрядом, забравши це, як чесну плату.
   Адмірал з повагою прийняв дарунки й залюбки носив козацький стрій. Він залишився серед запорожців надовго, жадібно переймаючи їхню науку.
   Якось, сидячи біля багаття, яке в степу та в плавнях захищало козаків від комарів, він запитав в старого діда:
— А що це за сувої ваші люди зашивають у підкладку жупанів? — Помітивши, як якийсь козак береже клаптик паперу.
— Це «характери», Павле, — пояснив йому старий козак-знахар. 
— Таємні молитви наші. Поки текст чистий і святий під серцем носиш — куля тебе не займе, і вищі сили берегтимуть твою душу від наглої смерти на чужині. Але бережися, якщо ворог осквернить цей папір, замаже чорною сажею — тоді захист зникне, і це стане твоїм прокляттям, знаком невідворотного суду.
   Ці розмови та глибокі степові традиції вільного флоту козацької республіки назавжди врізалися в пам'ять американця. Джон Пол Джонс повіз цю козацьку науку назад, до рідних американських берегів, де будувалась нова республіка вільних. Цю казку про величне бойове братерство, яке не бачив світ, довго згадував в колі друзів.    Саме там, у портових тавернах, козацькі розповіді адмірала про спотворені, почорнілі «характери» — вирізки з молитвами — трансформувалися серед матросів на грізний символ піратського правосуддя — «чорну мітку» з листка біблії.
   Та найголовніше — повернувшись на батьківщину, Джонс використав унікальний досвід вільного, маневреного, відчайдушного й непереможного козацького флоту як головний взірець. Саме за цим лекалом степової свободи та нічного річкового бою він допоміг створити регулярний військово-морський флот Сполучених Штатів Америки їх морських піхотинців. І в кожному залпі сучасних американських кораблів досі живе жива душа тієї далекої, переможної очаківської ночі.

Коментарі

Архів

Показати більше

Популярні дописи з цього блогу

Гранітний замок Дніпра: Де Екскалібур чекає на козаків

Безсмертні куратори: Технологічна таємниця перших царів Шумеру та Єгипту на сторожі України

КОЛХОЗНИК КУБАНІ Олександр ІІ (або як кубанські козаки відзначали своїх в свято Покрови Пресвятої Богородиці)

ДОРОГА НА СІЧ

Гартовані в Січеславі.

Країни немає

Залізний автограф війни: Від пристрілки Гетценауера до полігонів Січеслава

Біль та дійсність на полотні

РОДОВИЙ КОД ВОРОНА: ТРИСТА РОКІВ СУПРОТИВУ

Довге життя в короткій розмові: Доля кірасіра Петра Логвиненка