Хроніки нескінченного завтра: Україна 2060

  


Рік 2060. Під стінами вишикувались горбаті "Запорожці", замість елітних авто минулих років, переобладнані під дерево-парові двигуни. Верховна Рада України вчергове подовжує воєнний стан. 
Для покоління, що засідає під куполом, цей ритуал став майже релігійним. Сивочолі діди й баби в сесійній залі вже давно забули часи, коли вони були молодими, завзятими та крали мільярдами у мирні часи. Сьогодні їхня єдина реальність — нескінченні засідання та суха констатація факту: грошей немає і не буде. Бюджет майбутнього розчиняється у диму затяжного протистояння, яке триває вже не одне десятиліття. 
Війна, що колись здавалася справою місяців, перетворилася на вічний фон буття. Фронт застиг, і запеклі бої досі точаться за Малу Токмачку та Костянтинівку. Проте обличчя цієї війни кардинально змінилося. На зміну людям прийшли алгоритми. Нейромережа «Палантір», яка де-факто перебрала на себе повне керування боєм, методично відправляє бойових роботів у підземелля. Залізні пси вишукують залишкові сили ворога по напівзруйнованих підвалах, каналізаційних колекторах, закинутих газових та тепломережах. Це війна машин, де людський фактор зведений до мінімального кліку.
Зеленський досі їздить по світу, збираючи подачки, намагаючись виміняти зерно хоч на щось. 
Але щовечора, рівно о дев'ятій, із підземного бункера на Банковій досі виходить у прямий етер незмінний вечірній відосик. Сивий, згорблений під вагою десятків літ незламності та вицвілого до дірок сталінсько потворного хакі, Зеленський вмикає старий побитий смартфон на тріснутому штативі. Пережовуючи вставну москвомовну «челюсть», він хрипко починає свій щоденний ритуал: «Бажаю здоров’я, незламні... Бо я не втік...». Проте живих глядачів у цього етеру давно немає — люди відвикли від гаджетів, перейшовши на сарафанне радіо та паперові листівки. Єдиними вірними слухачами залишаються залізні пси на передовій: нейромережа «Палантір» автоматично завантажує свіже звернення в їхні процесори як фоновий шум для калібрування датчиків, поки ті методично зачищають черговий підвал.
Сам Путін, перетворений сучасними технологіями на кібераналог живого мерця, керує цим абсурдним процесом дистанційно. Він лежить на шкіряній лежанці в підземному бункері, розташованому під елітною клінікою «довгожительства», яку для нього побудувала власна донька. Його імперія стиснулася до розмірів цього кабінету, але фантомні болі імперіалізму продовжують штовхати залізо в бій.
Тим часом на міжнародній арені розгортається інша комедія — дипломатична. Над ефемерним «мирним планом» уже котрий рік безрезультатно б’ється Трамп-молодший. Для виконання цієї місії він відрядив двох карикатурних персонажів — Біма і Бома: старіючого Вітька у кріслі-колісниці та амбітного Зятька в повному розквіті сил. Цей дует ніяк не може визначитися з фінальним розподілом сфер впливу та обіцяних Путіним багатств. Ті трильйони, про які так багато говорили, досі залишаються лише на словах, тож Бім і Бом хаотично мотаються трикутником «Москва — Київ — Вашингтон», намагаючись закрити неіснуючу угоду.
При цьому посланці не забувають провідувати старого Трампа-старшого. Колишній лідер вільного світу разом із Ілоном Маском та Пітером Тілем відбуває довічний термін у в’язниці за спробу знищення американської держави. Тепер колишні титани силіконових долин та фінансових ринків сидять поруч, безпорадно перестукуючись морзянкою крізь бетонні стіни сусідніх камер.
Світ навколо може божеволіти, роботи можуть заповнювати підземелля, а політики — грати у свої нескінченні карикатурні ігри. Але незмінним залишається одне – накатана машина війни діє бездоганно одні наступають – інші відступають і навпаки.
Попри відсутність грошей, технологічний апокаліпсис та втому десятиліть, Україна живе, стоїть і буде битися далі.

Коментарі

Архів

Показати більше

Популярні дописи з цього блогу

Гранітний замок Дніпра: Де Екскалібур чекає на козаків

Безсмертні куратори: Технологічна таємниця перших царів Шумеру та Єгипту на сторожі України

КОЛХОЗНИК КУБАНІ Олександр ІІ (або як кубанські козаки відзначали своїх в свято Покрови Пресвятої Богородиці)

ДОРОГА НА СІЧ

Гартовані в Січеславі.

Країни немає

Залізний автограф війни: Від пристрілки Гетценауера до полігонів Січеслава

Біль та дійсність на полотні

РОДОВИЙ КОД ВОРОНА: ТРИСТА РОКІВ СУПРОТИВУ

Довге життя в короткій розмові: Доля кірасіра Петра Логвиненка