Спадкоємець ханських вартових: Одіссея хаджі Сеїтмемета Чувадара

 

Історія роду Чувадар бере свій початок у золотій добі Бахчисарая, коли їхній предок очолював охорону самого Кримського хана. Посада начальника ханської варти (капиджи-баші) вимагала абсолютної відданості, залізної дисципліни та неабиякої мужності. Поколіннями родина володіла величним маєтком у серці ханської столиці. Саме в цій атмосфері старовинної аристократії та глибоких традицій у 1870 році народився Сеїтмемет Османович Чувадар.

Шляхетність роду Чувадар підкреслювали й видатні родинні союзи: так, рідна сестра дружини Сеїтмемета пов'язала своє життя з нащадком легендарного Тугай-бея — славетного кримськотатарського полководця, бея Перекопа та головного союзника Богдана Хмельницького. Це було сплетіння найвищої знаті пізнього Кримського ханства — роду ханських вартових та нащадків великих воєначальників.

Кінець XIX століття приніс у Крим нові вітри просвітництва. Сеїтмемет блискуче закінчив російську гімназію, здобувши рідкісну для свого часу європейську освіту. Його світогляд формувався поруч із видатним реформатором Ісмаїлом Гаспринським. Спільне навчання, палкі дискусії про модернізацію мусульманського світу та робота пліч-о-пліч із лідером джадидизму заклали в Сеїтмемета фундамент прогресивного мислення.

Проте доля готувала йому особливу місію, де поєдналися його бездоганна репутація та глибока ісламська духовність. Ще до початку великих потрясінь XX століття Сеїтмемет тричі здійснив хадж до священної Мекки. За четвертою ж подорожжю стояла кінематографічна історія: заможна і впливова жінка, яка володіла власним торговим флотом, тяжко захворіла. Прикута до ліжка, вона не могла виконати головний обов'язок свого життя, тому довірила свою душу найчеснішому чоловікові Бахчисарая. Сеїтмемет здійснив паломництво замість неї (хадж-бадаль). Вдячність жінки була безмежною: за виконання цієї місії вона розплатилася з Сеїтмеметом цілим торговим судном. Так нащадок ханських воїнів став власником корабля.

Розуміючи, що колишній світ руйнується під натиском революцій, Сеїтмемет разом із дружиною ухвалюють важке рішення. Вони продають свій розкішний спадковий маєток у Бахчисараї (сьогодні в ньому розташований етнографічний музей) і разом із капіталом емігрують до Туреччини, тікаючи від насуву більшовизму.

Однак чужина не прийняла родину. Життя в Туреччині для дружини Сеїтмемета стало справжнім випробуванням — вона танула на очах і постійно хворіла. Жоден лікар не міг зарадити, аж поки один мудрий турецький медик не поставив єдиний правильний діагноз: це не фізична недуга, а смертельна ностальгія за Кримом. Заради порятунку коханої Сеїтмемет без вагань продає свій торговий корабель і повертає родину до Бахчисараю. Викупити назад свій родовий маєток капиджи-баші він уже не зміг, тому придбав для родини інший будинок.

На кримській землі вирував НЕП. Завдяки високій освіченості Сеїтмемет влаштовується управляючим справами до заможного єврейського підприємця. Коли більшовики почали згортати НЕП і розпочали тотальні гоніння на «буржуазію», Сеїтмемет виявив справжню шляхетність: ризикуючи власним життям, він допоміг своєму єврейському господарю та його родині таємно переправитися за кордон.

Цей праведний вчинок став приводом для помсти радянської влади. Більшовики заарештували Сеїтмемета: якщо служив у багатія — знаєм, де золото. Старого хаджі кинули до підвалів ОДПУ, де його регулярно «ставили до стінки», імітуючи розстріли. Чекісти нелюдськими тортурами й психологічним тиском намагалися вибити з нього гроші та коштовності. Проте вони натрапили на залізну стіну. Вихованець Гаспринського, триразовий хаджі та нащадок ханських воїнів не промовив жодного слова зради й не віддав нічого. Кати нічого від нього не добилися і змушені були відпустити Сеїтмемета на волю. Невдовзі після цього, у лютому 1930 року, радянська влада розстріляла його рідного брата — Османа Мемета Чувадара.

Здавалося, родина пройшла через найстрашніше, але у 1941 році вибухнула нова світова війна. Старші сини Сеїтмемета один за одним пішли на фронт. Крим опинився під жорстокою німецькою окупацією. Невдовзі сусіди принесли страшну звістку: один із його синів потрапив у полон і перебуває у концтаборі під Сімферополем.

Сеїтмемет негайно зібрав їжу, одяг і вирушив до табору смерті. Проте там на нього чекав неймовірний поворот долі. Замість сина до нього назустріч вийшов єврей, який до полону був начальником його сина. Чоловік благав про одне: приховати від німців його походження та допомогти. Сеїтмемет, вірний своїй шляхетній натурі, не вагаючись зробив усе, що міг, віддав передачу і пішов, тримаючи цю таємницю в серці.

Минули роки окупації. 16 травня 1944 року на порозі будинку Чувадарів у Бахчисараї раптово з'явився офіцер у формі майора інтендантської служби Радянської армії. Це був той самий єврей, якого Сеїтмемет врятував у концтаборі. Він приїхав особисто подякувати своєму рятівникові й розповів неймовірну історію. Виявилося, що під документами й іменем сина Сеїтмемета його взяли до німецького штабу перекладачем. Згодом, під час боїв на Кавказі, він перебіг через лінію фронту до червоних, пред'явив викрадені зі штабу документи, і його не лише виправдали, а й відновили у званні майора. Благородство Сеїтмемета врятувало життя людині, яка тепер стояла перед ним із вдячністю.

Але радянська імперія не знала милосердя. Лише через два дні після цього візиту, 18 травня 1944 року, розпочалася чорна сторінка в історії всього народу. Родинний будинок оточили. Сеїтмемета, його дружину, молодших дітей та маленьких онуків брутально вигнали на перон і заштовхали у товарні вагони для депортації.

І саме тут сталося останнє диво цього величного життя. Те саме золото й коштовності, які Сеїтмемет колись під кулями чекістів відмовився віддати в підвалах ОДПУ, родина змогла таємно вивезти з собою. У нелюдських умовах етапування, коли тисячі людей гинули від спраги й хвороб у заколочених вагонах, саме це збережене золото не дало родині Чувадар загинути з голоду на довгім шляху до заслання.

Вони вижили й дісталися місця призначення — міста Маргілан у Ферганській долині Узбекистану. Там, на чужині, віддавши всі сили для порятунку своїх дітей та онуків, у 1959 році великий хаджі Сеїтмемет Османович Чувадар відійшов у інший світ. Він помер далеко від рідного Бахчисарая, але залишив своїм нащадкам найдорожчий скарб — генетичний код незламності, шляхетності та абсолютно чистої честі, яка виявилася сильнішому за тюрми, катівні, концтабори, депортацію та дві найкривавіші імперії XX століття.

Записано Мамутом Чурлу, нащадком славетного роду.