Камінь що тримає пам'ять століть
Відтворення каменя мапи на схилі фортеці в Чигирині.
Була осінь — пора, коли сама природа налаштовує на роздуми про минуле. Ми з побратимами-козаками тримали шлях до легендарного Холодного Яру, але спершу вирішили заїхати до Суботова й Чигирина — місць, де кожен камінь дихає історією. Ми уважно вивчали кожен куточок: роздивлялися відтворене козацьке поселення біля музею, торкалися вцілілого фрагмента стародавньої фортеці, а згодом піднялися на Замкову гору — до величного монумента Богданові Хмельницькому.
Але справжнє відкриття чекало на мене трохи осторонь. Спустившись ліворуч від пам’ятника, я натрапив на величезну кам’яну брилу. Вона колись давно відкололася від скелі й тепер лежала, наполовину вросла в землю, під гострим кутом до схилу. Товариші пішли далі, а я застиг на місці, не в змозі відірвати погляду від її поверхні.
Можливо, в іншу пору року я б пройшов повз і навіть не звернув на неї уваги. Але була осінь, і опале листя, занесене вітром, рівненько лягло у вибиту в пісковику «канаву» завширшки з долоню — наче яскрава, жива вода наповнила старе русло річки. Посеред цього русла чітко виднівся острів, а праворуч до головного потоку приєднувалися менші видовбані притоки. І хоча сучасні вандали встигли понівечити брилу своїми бездумними написами та іменами, саме це золоте листя в кам’яних заглибинах одразу вихопило для мого погляду малюнок на камені, що нагадував стародавню козацьку мапу.
Дивлячись на ці окреслені природою й часом лінії, я раптом виразно уявив, як сотні років тому тут схилялися над брилою сивовусі старшини й молоді козаки. Можливо, саме за цією кам’яною картою вони прокладали маршрути майбутніх походів — аж до самої Хортиці. А може, їхній шлях лежав не туди, а до славетної Романової гори, де збиралися великі ради всього низового козацтва? І той вибитий на камені острів — зовсім не Хортиця, а той, що сьогодні зветься Монастирським, а в сиву давнину носив ім’я Скіфського?
Історія рідко промовляє до нас гучно — частіше вона залишає тихі підказки, вкарбовані в камінь чи сховані в складках землі. Та зустріч біля підніжжя чигиринської гори навчила мене головного: справжня пам’ять не зникає під шаром пилу чи сучасних написів. Іноді достатньо кількох осінніх листків, щоб проявити сліди предків, — варто лише зупинитися, придивитися уважніше, і минуле саме заговорить із тобою.

Коментарі
Дописати коментар