Черненко

  Філософська еволюція людства — це безперервний шлях трансформації первісних інтуїцій у глибокі сакральні системи. Прадавнє поклоніння безіменному богу, що дарує життя, з часом переросло у почитання досконалих геометричних форм: трикутника та піраміди, які стали символами триєдності, висхідного руху духу та космічного балансу. Ця священна геометрія була нерозривно пов'язана зі світлом — тим первісним, життєдайним світлом, що його випромінює сонце, яке в старому розумінні світу вважалося абсолютним центром та серцем усього сущого. Саме в цьому осяйному сонячному центрі, подібному до першояйця, пульсує таємниця буття — образ матері, яка пригортає до грудей немовля. Це сакральне ядро всесвіту, захищене пірамідальною силою духу, з часом трансформувалося у пізніших віруваннях у величний образ Богоматері. Давній космогонічний культ яйця як вселенського оберегу об'єднав епохи: він визначав світогляд готів на наших землях і глибоко вкорінився в традиціях слов'янських народів. Воно...

  Війна принесла в кожну мить стільки тривоги та важких думок, що повітря навколо, здавалося, стало густим і нестерпним. Стрічки новин, постійна напруга та нескінченні внутрішні запитання без відповідей випалювали зсередини, не залишаючи місця для передиху. Зрозумівши, що більше не в змозі залишатися сам на сам із цим тиском, я вирішив вийти на вулицю. Мені вкрай необхідно було бодай на годину відволіктися, перемкнути свідомість і розвіяти той морок, що скупчився в голові через щоденні випробування сьогодення. Гуляючи так містом на узбережжі, я побачив заїжджий цирк. Поряд, між двох арок, мою увагу привернула будка з чаклуном. Як виявилося, то була просто антикварна лавка. Але згадка про чаклуна потягла мене до скляної кулі. Взявши її в руки, я зненацька моргнув — і світ небаченого розкрився переді мною. Реальність старої лавки миттєво випарувалася, і я опинився посеред колосального вселенського перехрестя, де час зупинився, а кордони між епохами зникли назавжди. Це був сакральний ...

      Війна принесла найважче і найогидніше. Сьогодні тисячі вояків повертають з полону. І з ними першими починають працювати лікарі.    Бути військовим психотерапевтом, який працює з повернутими з полону бійцями — це щоденний добровільний спуск у пекло. Пацієнти приносять у кабінет жінки-лікаря не просто спогади. Вони приносять туди заживо розірвану людську гідність, крик відрізаних частин тіла, фантомний біль і суцільну, випалену пустку.         Щоб повернути їх до життя, вона стає для цього жаху єдиним безпечним резервуаром. Вона приймає цей бруд і тортури в себе. А потім приходить додому і, щоб не збожеволіти від вторинної травми, викачує цю ментальну отруту на полотно. Створена нею картина « Війна » — це не абстрактне мистецтво, це оголена топографія людського страждання та зафіксована історична дійсність . Експресія розколу та розірвані нитки.    Поки в її кабінеті пацієнти намагаються зібрати себе по шматочках після нелю...

  Стародавні хроніки двох колисок людської цивілізації містять дивовижну аномалію, яка понад століття не давала спокою світовій науці. Коли англійський мандрівник Герберт Вельд-Бланделл у 1922 році розкопав глиняну призму з Шумерським списком царів, а італійський дипломат Бернардіно Дроветті знайшов у Фівах Туринський папірус, вчені пережили шок. Найдавніші документи стверджували: перші правителі царювали впродовж фантастичних, нелюдських термінів — по 20, 30 і навіть 40 тисяч років. Ця загадка породила запеклі наукові дискусії. Дослідники та лінгвісти роками сперечалися, запевняючи, що колосальні цифри — це просто помилка в прочитанні клинопису , дефект самого каменю або хронологічна плутанина давніх писарів, які буцімто переплутали місяці з роками. Проте істина, яка не вкладалася в рамки традиційної історії, стала доступною лише зараз, у XXI столітті, коли розвиток кібернетики та генетики дозволив поглянути на минуле без упереджень.  Перші царі не були міфом чи помилкою пе...

  Тьмяне світло єдиної свічки вихоплювало з темряви келії дві постаті. Абат Бенедикт, чиї руки тремтіли не від старості, а від жаху, стискав плече молодого ченця Германа. За товстими монастирськими стінами Подлажице вже чулося глухе виття ріг — орда північних варварів, засліплена жагою крові та золота, стояла біля брами. — Вони спалять усе, Германе, — хрипко шепотів абат, і в його очах відбивався вогонь майбутньої пожежі. — Наші хроніки, ліки від чуми, Слово Боже... Все піде за димом. Мені було видіння: якщо до перших променів сонця ти не збереш усі знання нашого світу в одну Книгу — таку величну, що навіть дикуни в страху схилять коліна — монастир зітреться на попіл. Ти маєш одну ніч. — Одну ніч?! Отець, це тисячі сторінок! Навіть янголам це не під силу! — скрикнув Герман, дивлячись на чисті сторінки пергаменту зі шкір сотні віслюків. — Тоді проси того, хто нижче янголів, — абат закрив обличчя руками і вибіг, замкнувши двері на засув. Герман залишився сам. Час танув, наче віск. Ко...