Якось батько розповів одну цікаву історію.
Мій дід Черненко Григорій Петрович, був майстром на всі руки.
Одного дня загорівся бажанням зробити собі балалайку.
Не знаю, що його на це штовхнуло. Може те, що ввечері в селі з різних боків линули співи та гра чи то на балалайці, а десь і гармоні, не знаю.
Та зробити треба було, аби бути в гурті не останньою людиною, адже цікавість до музиканта була завжди більша. ніж до звичайного селянина.
Отож дід не довго думаючи знайшов і суху деревину для такого музичного інструмента.
Ним виявилась лавка, що стояла під тином біля хати...Лавка виявилась з клену.
Де він взяв зразок. та за якими критеріями це лаштував, історія замовчує. проте балалайка таки була зроблена.
Ця вся історія відбувалась ще до другої світової війни....
Та історія на тому не скінчилась.
Під час війни виникло продовження...
Ось як батько пише у своїх спогадах про це.
"У цей період до нас іноді доходили чутки, що десь на окупованій території діють партизани. Таких привелося незабаром побачити й мені. Якось вночі я прокинувся від галасу що линув у нашому домі.
Коли виглянув з печі. Де ми спали, то побачив добрих дядечків у відмінних кожушках, валянках, з автоматами, Їх було багато. Один з них грав на нашій балалайці. Гулянка була всю ніч, а над ранок вони пішли"
До речі, такий опис одягу партизан наштовхує на те, що це був загін НКВД, які засилали в тил, для формування великих загонів, бо ті, що залишались загони на місті були в звичайному одязі, хто що мав, та і озброєння батько пише у тих загонів самооборони було підручне...
Те, що я не бачив у діда балайки, не значить, що партизани забрали собі, проте, все може бути.
Та дід, коли повернувся з полону 1947 року приїхав теж з музичним інструментом. Цього разу це була гармонь тульська. Як вона потрапила до нього невідомо, проте вочевидь, що дід вмів грати і на ній...
Любов українців до музики та співів, до свята, що можна було влаштувати після праці, давала йому оте сучасне психологічне розвантаження від важкої праці та важкого життя...
Мій дід Черненко Григорій Петрович, був майстром на всі руки.
Одного дня загорівся бажанням зробити собі балалайку.
Не знаю, що його на це штовхнуло. Може те, що ввечері в селі з різних боків линули співи та гра чи то на балалайці, а десь і гармоні, не знаю.
Та зробити треба було, аби бути в гурті не останньою людиною, адже цікавість до музиканта була завжди більша. ніж до звичайного селянина.
Отож дід не довго думаючи знайшов і суху деревину для такого музичного інструмента.
Ним виявилась лавка, що стояла під тином біля хати...Лавка виявилась з клену.
Де він взяв зразок. та за якими критеріями це лаштував, історія замовчує. проте балалайка таки була зроблена.
Ця вся історія відбувалась ще до другої світової війни....
Та історія на тому не скінчилась.
Під час війни виникло продовження...
Ось як батько пише у своїх спогадах про це.
"У цей період до нас іноді доходили чутки, що десь на окупованій території діють партизани. Таких привелося незабаром побачити й мені. Якось вночі я прокинувся від галасу що линув у нашому домі.
Коли виглянув з печі. Де ми спали, то побачив добрих дядечків у відмінних кожушках, валянках, з автоматами, Їх було багато. Один з них грав на нашій балалайці. Гулянка була всю ніч, а над ранок вони пішли"
До речі, такий опис одягу партизан наштовхує на те, що це був загін НКВД, які засилали в тил, для формування великих загонів, бо ті, що залишались загони на місті були в звичайному одязі, хто що мав, та і озброєння батько пише у тих загонів самооборони було підручне...
Те, що я не бачив у діда балайки, не значить, що партизани забрали собі, проте, все може бути.
Та дід, коли повернувся з полону 1947 року приїхав теж з музичним інструментом. Цього разу це була гармонь тульська. Як вона потрапила до нього невідомо, проте вочевидь, що дід вмів грати і на ній...
Любов українців до музики та співів, до свята, що можна було влаштувати після праці, давала йому оте сучасне психологічне розвантаження від важкої праці та важкого життя...
Немає коментарів:
Дописати коментар