вівторок, 4 жовтня 2011 р.

Петриківка - село предків козаків.

Петриківка - селище міського типу, центр селищної Ради народних депутатів. Розташована в низов'ях річки Чаплинки, в 35 км від районного центру і в 22 км від залізничної станції Баглей на лінії Нижньодніпровськ-Вузол - Верхівцеве. Населення - 7,5 тис. осіб. Селищної ради підпорядковані села Жовтневе, Сотницьке, Червонопартизанське.
Територія, де знаходиться селище, за часів Нової мови входила спочатку до складу Самарської, а з 1760 року - Протовчанской паланки (А. Скальковський. Історія Нової Січі або останнього Коша
Запорозького, ч. 1, с. 306.). Багаті козаки, власники стад і табунів, отримуючи в Коше дозвіл на право заняття землі, засновували тут хутора, зимівники. Саме такий зимівник козака Петрика (звідси і назва населеного пункту) був першим поселенням на місці сучасної Петриківки (Д. I. Багалій. Заселення південної України (Запоріжжяй Новоросійського краю) і перші початки Її культурного розвитку. X., 1920, с. 30.). Він виник в 1756 році (В. М. Кабузан. Заселення Новоросії (Катеринославської та Херсонської губерній) у XVIII - першій половині XIX століття, с. 97.). Згодом навколо нього з'явилися інші хутора. Тут осідали з сім'ями селяни-втікачі зі Слобожанщини, включені в розряд посполитих або «військових підданих» Війська Запорозького. У 1770 році до Петриківки переселилися жителі довколишнього містечка Курилівки, що постраждав від повені. У 1772 році Петриківка в проханні кошового отамана П. Калнишевського про перенесення церкви з Курилівки до Петриківки іменується містечком Катеринославського повіту. Два роки опісля в ньому налічувалося 206 дворів і 110 бездворних хат, що належали підсусідків. У 1774 році до Петриківки було переведено управління Протовчанской паланки та військового гарнізону. У той час тут проживало 2455 осіб (Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії, вип. 1, с. 330, 331.). Зростанню населення сприяло вигідне географічне положення містечка: через нього проходили торговельні шляхи, які зв'язували Середнє Подніпров'я з Запоріжжям і Кримом. Тричі на рік у Петриківці проводились ярмарки, на яких велася жвава торгівля зерном і худобою (ЦДІА СРСР, ф. 1350, оп. 312, д. 22, л. 42.). Великим попитом користувалися петриківські скрині (скрині), розписані яскравим рослинним орнаментом, ткані килими і покривала, сукно.


Для більшості українців Петриківка – це, передусім, центр «Петриківського розпису» - унікального явища українського і світового народного мистецтва. Це дійсно так і про це багато пишуть і говорять. 


Ми ж з вами сьогодні зупинимося на історії Петриківки, її небагаточислених архітектурних пам’ятках та архітектурі сільського житла селища та його околиць.
Назву селища Петриківка пов'язують з легендарним козаком Петриком, який славився заступництвом за скривджених панами кріпаків, які збігали до нього і вже ніколи не поверталися до своїх господарів. Кажіть навіть, що Петриківка ніколи не знала такого ганебного явища, як кріпацтво.
Коли у 1772 році з’явилася перша офіційна згадка про Петриківку, поселення тут, безумовно, вже існувало. Багато сторінок історії селища пов’язано з останнім отаманом Запорізької Січі Петром Калнишевським, а першим документом, де згадувалася назва «Петриківка», було звернення гетьмана до духовенства з проханням освітити нову церкву.

Дерев’яна церква Святого Георгія була перенесена на плотах до Петриківки у 1772 році з села Кирилівка, де її підтопляли дніпровські води. Церква була триверхою, мала план у вигляді шестикутного бабинця, восьмикутної нави та шестикутного вівтаря.

Тоді ж, разом із церквою, на нове місце переселилися й багато мешканців Кирилівки. Населення Петриківки швидко зростало і в 1793 році село налічувало 600 хат, або майже 3500 мешканців. Дерев’яна церква вже була не змозі приймати усіх прихожан, тому постало питання будівництва нової церкви.

Будівництво тривало довго, 19 років. Перекази говорять, що до будівництва храму безпосереднє відношення мав Калнишевський. Можливо й так, але документальних підтверджень цьому не існує. Скоріш за все, отаман дійсно опікувався ним, але на момент побудови церкви у 1812 році останній отаман вже перебував на довічному засланні на Соловках.
Отже, нова і велична церква Різдва Богородиці була освячена у 1812 році священиком Симоном Кальченком. Храм мав три престоли: головний – на честь Різдва Пресвятої Богородиці, другий – на честь Св. Апостола Андрія Первозданного, третій – на честь Святителя Миколая.

Церква цегляна, обштукатурена, тридільна, з прямокутної в плані навою, напівкруглою вівтарною частиною і виступаючим притвором. На західному фасаді – чотирьохколонний портик, завершений трикутним фронтоном.

На початку ХХ століття стіни церкви було побілено у білий колір, тому серед народу вона зветься «Білою церквою».

У 30-ті роки більшовицькі окупанти розстріляли священиків, ікони покидали в колодязі, величезні церковні книги у шкіряних оправах спалили, а у церкві влаштували клуб. За легендою, коли в 1941-му храм відкрили, на стіні з’явився лик Пресвятої Богородиці, який потім щез. У 1961 році храм знову закрили, а згодом облили соляркою і підпалили.

Сьогодні храм – суцільна руїна… Проте тут все одно правиться служба Божа. Це стало можливим завдяки отцю Іову, який обладнав боковий вівтар храму для служби.

А поруч стараннями батюшки та небагаточисленних меценатів пару років тому розпочалося будівництво нової дерев’яної церкви з карпатського лісу.
На кінець 2009 року храм майже повністю збудований і найближчим часом буде освячений на честь Святих Апостолів Петра і Павла.


Перейдемо з культової до народної архітектури. В Петриківці і околицях збереглося багато старих хаток-мазанок під солом’яними стріхами. Місцеві хати дуже мальовничі. Вони тішать око своєю вишуканою формою, білизною стін, найчастіше синіми, з білими смугами віконницями, що облягають з двох боків маленькі віконця.
Охайна хатка в Петриківці:

Деякі давніші хати мають причілки, в яких добре помітний нахил стін. Тому вони зі своїми високими стіжкоподібними дахами нагадують гриби.
Дві жилі хати у присілку Гречане:


Стара садиба на околиці Петриківки (хутір Іванівна). Ще жила хата і занедбана клуня:

Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров) 





Петриківка
зимівник козака Петрика (звідси і назва населеного пункту) був першим поселенням на місці сучасної Петриківки.
У другій половині XVIII ст. посилилося майнове розшарування населення містечка. У господарствах заможних козаків широко використовувалася наймана праця. Дані реєстру 1773 свідчать про те, що в 22 заможних козацьких господарствах Петриківки застосовувався працю 36 найманих працівників. У козака О. Чорного працювали три, у І. Фартушного - чотири, а у С. Яковенко - навіть п'ять наймитів. Використовувався найману працю і тягли посполитими, але в меншій мірі: з 51 господарства шість мали по одному наймитові. Найбіднішої і самої безправної частиною населення були т. н. підсусідки, які не мали власних дворів і жили в господарствах заможних козаків і посполитих. У 1773 році вони складали 20 відс. від загального числа жителів Петриківки {В. О. Голобуцький. Запорізька Січ в Останні часи свого існування, с. 249, 250.}.


Після ліквідації в 1775 році Запорозької Січі Петриківка стала казенної державної слободою Азовської губернії. З 1776 року в ній розташувався Херсонський пікінерних полк, сформований з колишніх козаків.
У 1784 році Петриківка увійшла до складу Катеринославського намісництва. До неї було приписано 24 420 десятин землі, з них 15 тис. орної {Встановлення сільського порядку в казенних Катеринославського намісництва селищах. Населення займалося головним чином хліборобством, скотарством, бджільництвом
Висока оброчна подати, яку поряд з подушної платили державні селяни, недолік робо-чого худоби при екстенсивному веденні господарства приводили до зубожіння основної маси селян.


Ще тяжке стали умови життя селян Петриківки з переведенням її в 1815 році на положення військового поселенія.В 1842 Петриківка передана у ведення міністерства державного майна. Населення її в той час становило 8082 людини. З обезземеленням і зубожінням селян росли і борги державі. У повідомленні державного ревізора від 13 червня 1837 зазначалося, що загальна сума недоїмок по Петриківці досягла 145 тис. руб. {Там же, ф. 1589, оп. 1, д. 363, арк. 42, 43.}. Не маючи можливості виплатити їх, багато селян втекли з села. Земельне питання стояв настільки гостро, що царська адміністрація пішла на переселення з Петриківки частини
населення в Маріупольський повіт, де в 1845 році було засновано поселення Новопетріковка.
Особливо важким для більшості жителів Петриківки виявився 1848 рік, коли жорстока посуха знищила всі посіви. У селі спалахнула епідемія холери. Голодуючі селяни з Петриківки та сусідніх сіл йшли до Катеринослава в надії отримати допомогу від губернатора {«Катеринославський ювілейний листок», 19 квітня 1887}. Скориставшись їх тяжким становищем, заможні господарі розширювали свої володіння за рахунок виморочність наділів.


Безземелля, безправ'я, злидні викликали зростання невдоволення бідняків. Влітку 1856 року селяни Петриківки брали участь в охопило Катеринославську і Херсонську губернії русі, відомому під назвою «Похід у Таврію за волею

Немає коментарів:

Дописати коментар