Дирчик.

 Ось вона, така українська козацька мова. Як скажеш комусь це слово "дирчик" чи зрозуміє хтось? Звісно , що ні.
  Саме так на селі мій дід називав велосипед з моторчиком.
 " Звідки така назва?"- спитаєте.
   Лише побачивши, а особливо почувши його, відразу розумієш, що воно означає.
Коли здалеку чуєш оте "дир-дир" то і розумієш все і відразу. особливо коли під'їде поближче, такий торохкіт стоїть на дворі, бо начебто і невеличкий. але галасливий.
  Підлітками ми часто з братами катались на ньому влітку по сільських дорогах. коли колеса потопають наполовину у пилюці, позаду не поїдеш на велосипеді звичайному, одразу пилюга очі засипає...
Від звичайного велосипеда він відрізнявся хіба що товщиною колес. наполовину товщі за велисопедні, але все одно не такі товсті як у мопеда...
   На рамі кріпився невеличкий бачок для бензину. пм'ятаю їздили , якось заправлятись до колони, так називалась автобаза колгоспна. Як зараз пам'ятаю 69 бензин тоді коштував 7 копійок і був рожевого кольору...
   Та повернусь до дирчика. Саме такий на мою думку і був описан у "Денискових оповіданнях" відомого дитячого письменника. Пізніше побачив фільм за цими оповіданнями, так і виявилось там зняли саме такий.
  Так що точність українських слів, що давались то козакам в їх прізвиськах, то живності якій, а то і предметам навколо вражає та зберігалась доволі довго.
  Чи є ще де така здатність до такого точного і ясного відображення того, що бачиш та ще з присмаком гумору...
                                                                                    Олег Черненко

Вшанування Сірка та останньої Січі Запорозької.(Нікополь, Капулівка,

На могилі Сірка.

Село Приют та села, що близько навколо нього розташовані, з доповненнями.

Давно вже рідним став мені Приют,
Й остання моя гавань, мабуть, буде тут.
Майже піввіку я про нього вів нотатки,
Щоб краще знали рідний край нащадки.
Відомості з літописів, книжок й газет
Джерелами цих записів служили
І найголовніше джерело – це те,
Що розказали люди-старожили.
А кожному із нас завжди слід пам’ятати
Оці мудрі слова поета одного:
Хто свого минулого не знає,
Той не вартий і майбутнього свого.

Яценко Іван Михайлович


Села Веселе, Вишневе ,Грушеве (до 1969 р.), Іванівка та Новоспаське, які підпорядковані Приютській сільській раді. Їх історичні долі багато в чому спільні.
Погляд у сиву давнину.
Край, де ми зараз живемо, як і вся Дніпропетровщина, був заселений ще в сиву давнину. Він приваблював людей родючими чорноземами, безмежними ковиловими степами, багатими на птаство і тваринний світ, повноводними ріками та озерами, в яких водилося багато риби.
Ось що говориться в історичному документі : «З появою перших металевих виробів, тобто в період міді-бронзи (ІІІ тисячоліття – поч. І тис. до н.е.) територія області густо заселяється. 
У період Київської Русі (ХІ – ХІІІ ст.) по Орелі проходив кордон із землями кочівників, і не раз зустрічалися тут у жорстокому бою руські воїни з половцями. Монголо-татарська навала (ХІІІ ст.) спустошила Придніпров’я.
Багато часу минуло, поки ця територія, яка дістала назву «Дикого поля», знову почала заселятися. Це було пов’язано з виникненням та розвитком козацтва (ХVІ ст.). Відтоді історія області протягом майже чверті тисячоліття фактично є історією Запорізької Січі.»
(Історія міст і сіл УРСР Дніпропетровська обл., стор. 10-11)

Бродники, чи не їх потомки козаки?

Бродники

Ігор  Дзись так уявляє бродника,якщо прибрати пізніші елементи одягу, сорочку навипуск можлива відсутність бороди, через багато спекотних літніх місяців і постійного контакту з водою і водними порогами, в цих місцях не потрібною, то вийде зовсім інший образ, справа

.

   
Вважається, що позначення «бродники» вказує на їх етнічну приналежність, або на місця проживання, або на рід занять. Суміш племен, прислівників, станів. Бродники придонських і Придонецька місць раннього Середньовіччя не були тут прибульцями. На це вказує