Черненко

  Прокляття невідомого тексту Манускрипт Войнича — це дзеркало людського розуму. Кожна епоха, кожне століття бачить у ньому власні страхи, надії та межі свого пізнання. Цей загадковий кодекс, створений із пергаменту у першій половині XV століття, якимось чином порушує закони часу, передаючись як найбільша таємниця від покоління до покоління і потрапляючи до рук чотирьох обранців долі. Він приваблює найкращі уми людства лише для того, щоб випробувати їх на міцність і знову зануритися в мовчання. Перед вами розгортається хроніка чотирьох життів, покладених на вівтар однієї нерозгаданої книги. Розділ I. Авіценна. Логіка Сходу та вислизаючий синтаксис Кімната потопала в сухому, гарячому повітрі Хамадану. За вікном догорали сутінки перської ночі, а на низькому столі, оточений сувоями Галена та коментарями до Арістотеля, лежав він — дивний, ні на що не схожий манускрипт. Пергамент пахнув чужими морями, засушеними травами й прихованою гординею свого безіменного творця. Абу Алі ібн Сіна, я...

Акт I: Кают-компанія «Санта-Марії» Грудень 1492 року. Атлантика, поблизу берегів Еспаньйоли (Гаїті). Христофор Колумб не був просто шукачем пригод; він був першокласним картографом, який роками копіював секретні португальські морські карти в Лісабоні. У його каюті, під надійною замковою шпариною, лежав портулан — стародавня карта невідомого походження, яка вела на Захід. На ній, окрім берегів Азії, дивною, архаїчною мовою були нанесені контури земель, що лежали далеко на півдні. Саме цей пергамент давав Колумбу ту фанатичну, непохитну впевненість, з якою він вів бунтівну команду через океан. Акт II: Різдвяна катастрофа та рятунок карти Ніч з 24 на 25 грудня 1492 року. Мілина біля острова Гаїті. Адмірал спить, зморений двома добами безсоння. За кермом флагмана — недосвідчений підліток-юнга. Раптом глухий, страшний хрускіт розриває тишу: «Санта-Марія» на повній швидкості налітає на кораловий риф. Колумб вибігає на палубу. Трюм стрімко заливає вода, судно хилиться на бік. Розуміючи, що фл...

  Тьмяне світло єдиної свічки вихоплювало з темряви келії дві постаті. Абат Бенедикт, чиї руки тремтіли не від старості, а від жаху, стискав плече молодого ченця Германа. За товстими монастирськими стінами Подлажице вже чулося глухе виття ріг — орда північних варварів, засліплена жагою крові та золота, стояла біля брами. — Вони спалять усе, Германе, — хрипко шепотів абат, і в його очах відбивався вогонь майбутньої пожежі. — Наші хроніки, ліки від чуми, Слово Боже... Все піде за димом. Мені було видіння: якщо до перших променів сонця ти не збереш усі знання нашого світу в одну Книгу — таку величну, що навіть дикуни в страху схилять коліна — монастир зітреться на попіл. Ти маєш одну ніч. — Одну ніч?! Отець, це тисячі сторінок! Навіть янголам це не під силу! — скрикнув Герман, дивлячись на чисті сторінки пергаменту зі шкір сотні віслюків. — Тоді проси того, хто нижче янголів, — абат закрив обличчя руками і вибіг, замкнувши двері на засув. Герман залишився сам. Час танув, наче віск. Ко...