пʼятницю, 14 червня 2013 р.

"Вишиванковий Всесвіт"

"Вишиванковий Всесвіт" таки відбувся 14.06.2013 в нашому місті Січеславі(Дніпропетровську).

  Щоб не говорили, а ті, небагаточисельні люди, що прийшли на це свято, були задоволені і ще деякий час після закінчення продовжували стояти і спілкуватись один з одним, обговорюючи те що відбувалось, а також плани на майбутнє, свої та друзів.
  Та все по порядку.
  Зібрались, як і було заявлено, близько шостої вечора на Фестивальній площі.
   Поки люди підходили, можна було послухати співи творчих колективів: колективу ветеранів та колективу з Палацу дітей та юнацтва фолькльорно-обрядового ансамблю "Родослав".
   Звісно, через підготовку до завтрашнього ЗНО, більшість дітей не змогли підійти, проте і тих, що прийшли, було достатньо для створення святкового настрою для оточуючих.
   Ті, хто прийшов на свято, змогли ще подивитись і невеличку виставку вишиваних виробів зроблених народними майстрами. 
   Напередодні багато було запитань, люди не мали змоги придбати підходящу вишиванку, тут вони могли це зробити, при бажанні.
   Та не це головне. 
   Саме атмосфери святковості додало ще і сонце, яке не дуже то і припекало, і Дніпро, з якого дув легенький вітерець. 
   Люди, що гуляли Набережною, були приємно вражені ходою, яку вони побачили. 
   Вперше в нашому місті люди змогли побачити в такій кількості розмаїття вишиванок, дітей в козацьких одностроях, та козаків.
   Хоч людей було на заході не так і багато, день був робочий, проте і ніхто і не казав, що буде багато. Знаючи наше місто можна зібрати більше дуже рідко та і то привід, що спонукатиме людей до цього буде не святковий(так було в останні роки, нажаль)
   Як повідомлялось, декілька партій та багато громадських організацій зібрались разом і створиши оргкомітет, зробили цей невеличкий захід.
   Та продовжу.
   Набережна, що в такий сонячний день не могла бути пустою, як і очікувалось, була заповнена людьми, що з подивом і радістю дивились на людей у вишиванках. В очах читалась і радість і щось ще...Жодного негативного погляду і близько не було.
   Пройшовши Набережною, мимо цирку до Європейської площі, по Карла Маркса таки добрались до пам'ятника Тарасу Шевченку. Народ з цікавістю дивився на людей у вишиванках, що йшли та співали українських пісень.
   Біля Шевченка продовжили свято, співи та вірші, що там звучали продовжували наповнювати оточуючий простір позитивною енергією і розповсюджувались на вкруги...Такого припливу лише добрих емоцій останні часи ще не було.
   Далі за планом пройшли ще і дозасновника нашого міста, до козака Глоби. Хоч точного місце, де саме лежить він зараз вже ніхто не знає, проте біля пам'ятника, що йому поставлений у одноіменному парку наші козаки Старосамарської сотні Кодацької паланки Війська Запорозького Низового продемонстрували невеличкі прийоми володіння тогочасною зброєю.  Також тут продовжились співи, а завершилось свято одночасним співом всіма присутніми Гімна України "Ще не вмери України ні слава, ні воля!"
   На завершення, від імені оргкомітету, Віктор Рооманенко подякував кожному учаснику, що прийшов на свято, за те, що всім разом нам вдалось створити для себе таке свято.



четвер, 13 червня 2013 р.

Балалайка

   Якось батько розповів одну цікаву історію.
   Мій дід Черненко Григорій Петрович, був майстром на всі руки.
   Одного дня загорівся бажанням зробити собі балалайку.
Не знаю, що його на це штовхнуло. Може те, що ввечері в селі з різних боків линули співи та гра чи то на балалайці, а десь і гармоні, не знаю. 
Та зробити треба було, аби бути в гурті не останньою людиною, адже цікавість до музиканта була завжди більша. ніж до звичайного селянина.
   Отож дід не довго думаючи знайшов і суху деревину для такого музичного інструмента. 
  Ним виявилась лавка, що стояла під тином біля хати...Лавка виявилась з клену. 
  Де він взяв зразок. та за якими критеріями це лаштував, історія замовчує. проте балалайка таки була зроблена.
  Ця вся історія відбувалась ще до другої світової війни....
  Та історія на тому не скінчилась.
   Під час війни виникло продовження...
   Ось як батько пише у своїх спогадах про це.
"У цей період до нас іноді доходили чутки, що десь на окупованій території діють партизани. Таких привелося незабаром побачити й мені. Якось вночі я прокинувся від галасу що линув у нашому домі.
  Коли виглянув з печі. Де ми спали, то побачив добрих дядечків у відмінних кожушках, валянках, з автоматами, Їх було багато. Один з них грав на нашій балалайці. Гулянка була всю ніч, а над ранок вони пішли" 
   До речі, такий опис одягу партизан наштовхує на те, що це був загін НКВД, які засилали в тил, для формування великих загонів, бо ті, що залишались загони на місті були в звичайному одязі, хто що мав, та і озброєння батько пише у тих загонів самооборони було підручне...
  Те, що я не бачив у діда балайки, не значить, що партизани забрали собі, проте, все може бути. 
  Та дід, коли повернувся з полону 1947 року приїхав теж з музичним інструментом. Цього разу це була гармонь тульська. Як вона потрапила до нього невідомо, проте вочевидь, що дід вмів грати і на ній...
   Любов українців до музики та співів, до свята, що можна було влаштувати після праці, давала йому оте сучасне психологічне розвантаження від важкої праці та важкого життя...